Сьогодні Святої Анни: що у цей день жінкам можна робити, а що заборонено
22 грудня 2015 о 13:36press-centr.comСвято пов'язане з непорочним зачаттям праведною Анною дочки Марії— Матері Ісуса Христа. Згідно з церковним переказом, Пресвята Діва Марія народилася в Назареті. Батьками її були праведні Анна та її чоловік Йоаким, які прожили разом понад 50 років, але не мали дітей. У розпачі Йоаким подався у пустелю і там 40 днів постився, плакав і молився, щоб Бог подарував йому дитину. Молилася й Анна. І незабаром явився їй Архангел Гавриїл і сказав, що зачне вона дочку Марію, через котру буде дароване спасіння усьомусвіту.Оскільки 22 грудня –найкоротший у році день, то в давнину це свято ще називали «народинами сонця». Після цього дня сонце «повертає на літо, а зима намороз».Колись це свято особливо шанували вагітні жінки, яким протягом дня заборонялося братися за будь-яку роботу. А на Закарпатті у день Святої Анни дівчата й молодиці, в яких часто боліла голова, не пряли. А ще цього дня прийнято було виготовляти різдвяні прикраси — «павуків» та «їжаків» зсоломи.Народні прикмети, пов’язані із цим днем: якщо світить ясне сонце, на Новий рік буде сильний мороз, якщо хмарно, на деревах іній — буде відлига. А ще кажуть, яка Ганна до полудня, така зима до кінця грудня. Яка Ганна до ніченьки, така зима довесноньки.Де речі,мощі святої Анни– найстародавніші і найсильніші за своєю силою, вони зцілюють від непліддя, завжди зберігалися на Святій горі Афон. Однак це місце недоступне для жінок, тому у2008 році вирішили передати їх на зберігання у Дніпропетровськ, в храм Божої Матері «Іверська». Щонеділі їх виносять для поклоніння. Тож тепер це чи не єдине місце на Землі, де жінки можуть прикластися до мощів Св. Анни іпомолитися.Мирослава ЯРЕМКІВ,PRESSЦентр
26 листопада: це цікаво знати
26 листопада
proyse.org.ua
«Все можна взяти в чужинця, окрім віри. Віра, взята у чужинця,губить»
ОпанасЗаливаха
У народів цей день вшановують пам'ять святителя Іоанна Златоуста, архієпископа Константинопольського. З минулих часів відомо, що «на Златоуста все поле пусте». У цей час «всяка зяб зупиняється в рості», тобто земля поринає усон до весни. У давнину казали: «Ззиває зима на Івана Златоустого свою свиту: хурделицям і заметілям дає наказ— відлиги вгамувати». Іній на деревах уцей день вказував нате, що можна чекати хорошого врожаю. До Іоанна Златоуста зверталися з молитвою про покарання хабарників табрехунів.
За церковним календарем26 листопада вшановують святого Іоанна Златоуста, мучеників Антоніна, Никифора і Германа, мученицюМанефу.
Життєопис Григорія Савича Сковороди складали письменники, історики, філософи, а також із різноманітних переказів творила привабливий образ поета-любомудра багатюща поетична уява народу. Із уст в уста, із книжки в книжку передавалися оповіді про Григорія Сковороду, в якому вражає його гідність, принциповість і рідкісний дар гармонії слова і діла.Коли в 1753 році Г.С. Сковорода посів у Переяславському колегіумі посаду викладача піїтики, місцевий єпископ вимагав пояснити, чому Сковорода викладає свій предмет не як кожний «порядочный чиновник», а по-новому. Григорій Савич відповів, що про те можуть судити спеціалісти: «Одна справа — архієрейський посох, а інша — смичок», що значило «знай швець своє шевство, а в кравецтво не мішайся». Це був виклик, якого не могла знести епіскопська пиха,— і Сковорода “изгнан был из ущилища Переяславского не с честью”.
Коли пізніше Білгородський епіскоп Йосип Миткевич запропонував Сковороді прийняти духовний сан, чернецтво, той зухвало відповів: «Хіба ви хочете, щоб я збільшив число фарисеїв? Їжте жирно, пийте солодко, одягайтесь м’яко та чернецтвуйте! А для мене чернецтво — в житті несутяжному, в задоволенні малим, у помірності, у відмові від усього непотрібного, щоб придбати найпотрібніше; в зреченні від усіляких примх, аби зберегти себе самого в цілості; в загнузданні самолюбства... в пошукуванні слави божої, а не слави людської».
Зверталися до Сковороди ченці Києво-Печерської лаври, знаючи його як ученого: «Доволі блукати по світу! Час причалити до гавані: нам відомі твої таланти, свята лавра прийме тебе, як мати своє чадо, ти будеш стовпом церкви і прикрасою обителі». У відповідь—виклик: «Ох, преподобнії! Я стовпотворіння собою умножати не хочу, доволі і вас, стовпів неотесаних, у храмі божому... Риза! Риза! Як небагато ти опреподобила, як багато окаянствувала!»
Сковороду спокушали високими світськими посадами, все з тим же наміром — ізолювати його від людей. Харківський губернатор пропонував: «Чесний чоловіче! Чому ти не візьмеш собі якогось певного стану?» У відповідь — сковородинське: «Шановний пане! Світ подібний до театру. Щоб грати в театрі з успіхом і похвалою, беруть ролі за здібностями. У театрі актора хвалять не за знатність діючої особи, а за те, як він вдало грає її. Я довго міркував про це і після великого випробування себе побачив, що не можу представляти в театрі світу жодної особи вдало, крім низької, простої, безтурботної, самітної. Я обрав собі цю роль — і задоволений».
Та що губернатор!.. Приручити Сковороду робила спробу сама цариця Катерина II, запрошуючи на постійне проживання при дворі. У відповідь знову виклик: «Я не покину батьківщини. Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця». У спокусливі сіті заради «панства великого», заради «лакомства нещасного» Сковорода так і не дався. Він з повним правом заповідав написати на своїй могилі:
«Світ ловив мене, та не спіймав». Сковорода не дозволив завдати клопоту друзям навіть своєю смертю. Уже в останній день свого життя, за переказами, він лишався веселим і говірким, а по обіді взявся до незвичайної роботи: сам викопав собі могилу, потім пішов до кімнати, надів чисту білизну, підклав під голову торбу з власними пожитками і навіки заснув. Це сталося 9 листопада 1794 р. в с. Пан-Івінівці на Харківщині (нині – село Сковородинівка Золочівського району).
Незадовго до смерті, як розповідають, Сковороду вмовляли запричаститися. «Не євхаристія єднає людину з богом, а пізнання себе»,— була його відповідь. Дивовижна послідовність у дотриманні власних принципів життя іноді ставала трагедією Сковороди. Одного разу до нього обізвалося високе людське почуття — кохання. Воно повело мандрівного філософа під церковний вінець. Та в останню мить, уявивши, що зраджує власній долі, він утік із церкви і пішов своїм шляхом-дорогою, відмовившись на все життя від інтимного щастя.
Скільки в цих напівфольклорних оповіданнях історичної достовірності, а скільки народного домислу — зараз встановити важко. Тільки через сто років після смерті Григорія Сковороди було зібрано і видано друком усі відомі на той час його твори. Це зробив 1894 року в Харкові Д. І. Багалій. До цього тільки окремі філософські та художні твори Сковороди були надруковані, а решта поширювалась серед народу в численних рукописних копіях.
Давно те діялось. Ще в школі,
Таки в учителя-дяка,
Гарненько вкраду п’ятака –
Бо я було трохи не голе,
Таке убоге – та й куплю
Паперу аркуш. І зроблю
Маленьку книжечку. Хрестами
І візерунками з кваітками
Кругом листочки обведу
Та й списую Сковороду... - згадував Тарас Шевченко.
Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 р. в селі Чорнухи Лубенського полку на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака. В рідному селі затримався до 16 років. Він вчився спочатку у дяка, потім в церковнопарафіяльній школі. Шкільна поезія – Різдвяні і Великодні пісні – доповнювалися народними величальними піснями, щедрівкми, колядками, гаївками, купальськими і русальськими піснями. Григорій мав чудовий голос і неабиякий музичний хист. Пізніше він вільно грав на сопілці, флейті, скрипці, гуслях, лірі, бандурі. У Чорнуській школі був солістом у церковному хорі, що разом із винятковими здібностями до навчання відкривало йому дорогу до підготовчого класу Київської академії.
Ще в 1631 році видатний український діяч культури Петро Могила об’єднав Київську братську школу зі школою Києво-Печерської лаври в єдиний Києво-Могилянський колегіум, який з 1694 року став називатися Київською академією. Тривалий час це був єдиний вищий навчальний заклад України та всього православного Сходу. Сюди їхали вчитися з Петербурга і Москви, Польщі, Молдавії, Румунії, Болгарії, Сербії, Греції і Близького Сходу. Вихованці Київської академії за царськими указами розсилалися по всій імперії. Вони працювали в школах і колегіумах, в російських посольствах майже всіх країн, запрошувались для роботи професорами у вищі школи Сербії, Угорщини, Чорногорії.
В 1738 році перед брамою Київської академії зачудовано зупинився Григорій Сковорода. Йому випало щастя тут вчитися. Він був солістом академічного хору і відзначався в науках, але згідно царського указу від 10 серпня 1742 року “Про набір співаків у двірську капелу” дев’ятнадцатирічний студент стає “придворним уставщиком”, тобто солістом придворного хору цариці Єлизавети, що любила тішити себе слуханням співу, особливо українських пісень. Співаки і музиканти набиралися з України. 1744 року цариця Єлизавета перебувала в Києві, а з нею і двірський хор. Сковорода не захотів знову їхати до Петербурга і повернувся в Київську академію.
У 1745 році як людина високої освіти і знавець музики, співу та мов, Сковорода був запрошений супроводжувати посольство до Угорщини за токайськими винами для царського двору. Та досить було дістатися за кордон, як Сковорода взяв до рук ціпка і пішов вивчати Європу: “Старався знайомитися найперше з людьми, вченістю і знаннями добре відомими тоді”. Мандрував по Німеччині, Словаччині, Польщі, Австрії, Північній Італії. Він слухав лекції знаменитих німецьких професорів, в тому числі І.Канта, вивчав різні філософські системи і життя людей, зіставляючи його з життям в Україні.
Восени 1751 р. Сковорода продовжив навчання в богословському класі Київської академії, з якою розпрощався через два роки, але залишився назавжди “студентом”. В 1753 р. працював у згадуваному Переяславському колегіумі, де написав свій перший твір — "Рассуждение о поэзии й руководство к искусству оной". Потім Сковорода працює домашнім учителем у поміщика Степана Томари, а з 1759 р. викладає у Харківському колегіумі, який кілька разів залишав (1760, 1764, 1766 рр.) через свою оригінальність та нестандартність мислення, тлумачення історії, філософії, богослов’я, що часто суперечило церковним догмам. В ті роки побував у Москві, в пошуках істини обійшов всю Слобожанщину, а в 1764 р. здійснив подорож до Києва.
Останні 25 років свого життя (1769-1794 рр.) Г.Сковорода мандрував Україною, проповідуючи серед народу свої філософські та соціальні погляди. У своїх філософських працях він обстоював ідею рівності між людьми, права кожного, незалежно від соціального становища, на щастя і волю, вважаючи волю найвищим досягненням людини. Шлях до ідеального суспільства він бачив у вихованні нової людини через самопізнання, доступне їй завдяки розуму і внутрішньому чуттю.
Найвідоміші твори Григорія Сковороди – це збірки "Сад божественних пісень", "Байки харківські", "Вступні двері до християнської добронравності", "Наркіс. Розмова про те: пізнай себе", "Симфонія, названа книга Асхань, про пізнання самого себе", "Розмова п’яти подорожніх про істинне щастя в житті (товариська розмова про душевний мир)", "Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру", "Книжечка про читання Святого Письма, названа Жінка Лотова", "Боротьба архістратига Михаїпа зі Сатаною про це: легко бути добрим", "Суперечка Біса з Варсавою", "Вдячний Еродій", "Убогий Жайворонок", "Діалог. Назва його — Потоп зміїний" та інші філософські твори.
Характерними рисами філософії Сковороди є діалогічність і символічно-образний стиль мислення. Філософію він розуміє як мудрість, як життя в істині, що побудоване на засадах його вчення.
Підґрунтя філософії Сковороди становить його концепція про дві натури і три світи, згідно з якою світ складається з двох натур — видимої і невидимої, зовнішньої і внутрішньої, тварі й Бога. Вчення про дві натури пов’язане з концепцією про три світи: все існуюче поділяється на три види буття, або світи — великий (макрокосм), малий (мікрокосм) і символічний (Біблія).
Шлях пізнання невидимої натури — Бога — через пізнання людиною себе самої, своєї внутрішньої суті, "внутрішньої людини" можливий і, на думку Сковороди, єдино правильний. "Внутрішня людина" у Сковороди водночас індивідуальна і надіндивідуальна, космічна; її структура аналогічна будові великого світу. Тому людське самопізнання дає змогу пізнавати внутрішні закони буття зовнішньої природи.
Розв’язання наскрізної у філософії Сковороди проблеми щастя мислиться ним через нове народження людини, через розкриття її божественної суті, виявлення таланту, закладеного в неї Богом, що забезпечує не зовнішнє вимушене заняття, а працю за покликанням. На думку Сковороди,
духовне відродження людей, здійснення ними сродної праці автоматично призведуть до злагодженого функціонування суспільства.
Біля Донецька знайшли найдавніший годинник у світі
Експерти переконані, що годинник належить до пізньої бронзової зрубної культури, залишки якої знаходили на території від Дніпра до Уральських гір.
Археологи знайшли в Україні стародавній годинник, вік якого досягає 13 століття до нашої ери. Як повідомляє ТСН з посиланням на The Daily Mail, знахідку розкопали поблизу Донецька.
Сонячний годинник висічений на великому камені, який, на думку експертів, встановлювався горизонтально. А посередині умовного "циферблата" встановлювалася жердина, яка пускала тінь.
Знахідку вже назвали найдавнішим годинником на планеті. Зараз історики з'ясовують його призначення. Цілком можливо, що стародавні люди встановлювали його у місцях поховань, як знак богам, або ж у місцях для жертвоприношень.
21 жовтня народились:
1672 — Пилип Орлик, гетьман України в 1710–1742 роках (у вигнанні). При обранні гетьманом в квітні 1710 року складає «Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького», що пізніше дістали назву Конституція Пилипа Орлика – одну з перших конституцій Європи. Нею Пилип Орлик зобов'язувався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення України від Росії.
«Ми не можемо незворушно дивитися на страждання нашої милої Вітчизни, бачити порушення її прав за стількома пунктами. Ми не будемо діяти керуючись почуттям помсти, а навпаки – згідно зі справедливістю та правом, що дозволяє кожному боронити свою власну справу та свою власну мету» (Пилип Орлик)
Конституція Пилипа Орлика боролася з корупцією. Шість із 16 статей документу спрямовані проти зловживання владою і на боротьбу з корупцією. Цей термін вживають в написаному староукраїнською мовою оригіналі тексту.
Зокрема, гетьманові заборонялося "на свій персональний пожиток використовувати військовий скарб, а задовольнятися лише своїми оброками та приходами, які кладуться на булаву та його гетьманську особу”. Полковники також "не повинні мати інтересу до скарбів полкових, задовольняючись своїми приходами і добрами”.
Для дотримання цього запроваджувалася система виборних і "заприсяжених” підскарбіїв.
Конституція застерігала, "щоб ясновельможний гетьман нікому за корупції полковничих урядів та інших військових та посполитих начальств не давав”. Так само й полковників зобов’язали не ставити сотників та урядників «через корупції та будь-які інші респекти».
Ще один антикорупційний пункт був проти пільговиків, які вибили собі звільнення від повинностей. Водночас посадовцям та слугам гетьмана, якщо вони мандрували "за приватними ділами, а не військовими” заборонялося вимагати "підвід, кормів, напоїв та провідників, бо через те городовим розорення”.
Остання стаття присвячена податковій сваволі. Урядовцям наказали працювати, "зайвого від купців не вимагаючи і людям убогим не чинячи жодного здирства”.
8 вересня: це цікаво знати
Без згоди та спільної любові народжується в домі постійна пожежа смутку й печалі, а втіха не приноситься.
Петро Могила
У дохристиянські часи 8-9 вересня вшановувати богинь Рожаниць — дарувальниць життя, покровительок долі, плодючості, що мали таємний зв’язок з зірками. На їх честь жерці приносили жертви у вигляді хліба, меду, сиру та куті.
У християнські часи 8-ме вересня у народі назвали на честь Наталії–вівсяниці. Цей день вважався святом вівса, бо у цей час закінчували його прибирати. З останнього снопа робили дідуха і заносили до хати, прибирали кетягами горобини та різнокольоровими стрічками і залишали стояти до наступного року. Вважалося, що з цього часу вже можна збирати гриби.
Щодо погоди, то підмічали: якщо ранок похмурий та холодний, то і зима буде рання і сувора.
За церковним календарем 8 вересня вшановують мучеників Андріана і Наталі, преподобного Андріана Андрусівського.
Іменинниками 8 вересня є:
Андріан, Наталія.
8 вересня народились:
1898 — Наталія Ужвій, українська акторка театру та кіно. Народна артистка СРСР, лауреат Державної премії ім.Т.Шевченка. В її репертуарі близько 213 ролей у театрі та 20 у кінофільмах («Назар Стодоля», «Кармелюк», «Тарас Шевченко», «Украдене щастя», «Українська рапсодія»).
8 вересня відзначають:
- Міжнародний день солідарності журналістів
- День фізичної культури і спорту
- Міжнародний день писемності
- День працівників нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України
Події 8 вересня:
1989 — у Києві відкрився установчий (I Всеукраїнський) з`їзд Народного Руху України за перебудову.
1991 — у Києві зареєстрована найвища температура повітря 32 °C для цього дня року.
1993 — створено Всесвітню організацію міст культурної спадщини ЮНЕСКО. Відзначається як День солідарності міст Світової культурної спадщини.
2005 — Президент України Віктор Ющенко своїми указами відправив у відставку уряд Юлії Тимошенко, а також звільнив із займаних посад секретаря Ради національної безпеки і оборони України Петра Порошенка, голову СБУ Олександра Турчинова, президента Національної телекомпанії України Тараса Стецьківа та голову Державної митної служби Володимира Скомаровського. Того ж дня В. Ющенко призначив виконувачем обов'язків прем'єр-міністра України Юрія Єханурова.
Чи знаєте ви, що:
Наталія Ужвій не мріяла стати професійною актрисою! Тільки інтуїція та далекоглядність одного з керівників Золотоніського відділу наросвіти Івана Леонтійовича Мойси (пізніше відомого українського прозаїка Івана Ле), що часто бував на виставах аматорського театру, дали поштовх до подальшої акторської долі Наталі Михайлівни.
Саме Іван Леонтійович дав талановитій дівчині офіційне направлення до «інструкторсько-режисерських курсів» у Київ. Але ніяких курсів у Києві не було, і вона попрямувала до Першого українського театру ім. Т. Шевченка. Там Ужвій зустріла актрису Ірину Стешенко (онуку М. Старицького), яка згодом познайомила Наталку з Іваном Олександровичем Мар’яненком. І вона склала іспит. Вже за рік мала маленькі ролі у спектаклях.
«Шевченківці» були прописані в Києві, а насправді жили «на колесах». Їхні вистави відбувалися по всій Україні. Група акторів, а серед них і Наталія Ужвій, затрималися в Одесі, щоб заснувати Державний театр української драми.
«До відкриття ми готували виставу «Полум’ярі», яку модерно поставив Борис Глаголін. Мені випала головна роль, і я, щоб вразити глядача, придбала в комісійному для своєї героїні хутро з лисиці, японський халат з драконами і величезну брошку зі штучними самоцвітами. Дуже хотілося сподобатися публіці. Прем’єра пройшла з великим успіхом. На ній був присутній сам автор — нарком освіти Російської Федерації Анатолій Луначарський... Це був буквально шалений сезон, що не вистава, то «бум», і який! Мені сказали одесити: «Вам ми даємо паспорт, ви такі да — артистка». Як мені вистачило сили, головне глузду, не здуріти?! (Зі спогадів Н. Ужвій)
«Рідна країна»
Цікавинки про лебедя-шипуна
- Тіло лебедя покривають близько 25 тисяч пір'їн. Настільки густе оперення забезпечує прекрасну теплоізоляцію, особливо завдяки шару ніжного пуху, що лежить під покривними перами. Линька пуху відбувається поступово з липня по грудень.
- У шлюбний сезон наріст на дзьобі лебедя-шипуна збільшується. Чим більший наріст, тим кращий фізичний стан птаха.
- У лебедів-шипунів з'являються як сірі, так і білі пташенята, яких у минулому помилково визнавали окремим видом. В дорослому віці білі пташенята відрізняються від своїх звичайних родичів світло-рожевими лапами.
- Шийний відділ лебединого хребта складається з 25 хребців. Шия самця може сягати довжини 80 см і дає змогу птахові дотягнутися до кожної пір'їнки на тілі під час обов'язкового туалету.
Цікаві факти про коноплянку
- Досить часто кілька пар коноплянок оселяються поряд одна з одною, утворюючи невелику колонію.
- Піднебінна поверхня у в'юркових птахів покрита борозенками, що полегшують розкусування і подрібнення насіння.
- Поза гніздовим сезоном червоні острівці в оперенні самця зменшуються в розмірах, тьмяніють і блякнуть, інколи стаючи зовсім непомітними.
- Восени, після повної зміни оперення, яскраві кольорові ділянки оперення коноплянки ховаються під сірими крайками нових пір'їн. За зиму ці краєчки стираються, і до весни з-під них прозирають мальовничі елементи шлюбного вбрання (саме таким способом у самця з'являються червоні цятки на голові і грудях). Позбавлені пігментації частини пір'я зношуються швидше, ніж яскраво забарвлені.
Сільське господарство – ворог чи друг біологічному надбанню?
С. Бєляков
Втрачений спадок
Кожна країна має кілька видів надбання. Матеріальне та культурне добре відомі кожному. А чи пам'ятаємо про біологічне надбання?
...Пригадується раннє дитинство. За межами ділянки на Донеччині, яку було виділено моїм батькам під город, розпочинався степ. Із ковилою і величезною кількістю найрізноманітніших пташок. Найбільше тоді вражали фазани. У променях сонця, що сідало, вони влаштовували дивний танок, за яким я був згоден спостерігати хоча б щовечора.
Пермакультурний садНині за межами цієї ділянки - купа однакових "шести соток". І вже нічого не нагадує про минулі простори та їх чаруючих мешканців. Польові горобці, граки та поодинокі синиці іноді пролітають над головами людей, яким лише залишається дивуватися, де ж зникли солов'ї, куріпки та багато відомих із дитинства пташок. Безперечно, в Україні ще чимало місць, де можна зустріти і більш рідкісні види. Але чомусь ці місця вже треба шукати десь далеко. А поруч із нашою оселею ці птахи частіше вже не селяться. Вони зникли. Зникли, як і багато інших тварин і корисних рослин, які, зазвичай, милували око наших батьків чи дідів не на малюнках книжок, а поруч із рідною домівкою.
Сіра куріпка (Perdix perdix)Природа бідніє. З цим болючим процесом пов'язане важливе явище, яке ми також втрачаємо - біорізноманіття. Це комплексне поняття, яке охоплює флору, фауну на одиницю певної площі та екосистеми, які їх оточують. Це можуть бути степи, гори й ліси, водно-болотні екосистеми, тощо. Біологічне різноманіття е національним багатством України. Це і б те біологічне надбання, яке отримане нами у спадок. Проте, лише погані спадкоємці не прагнуть зберегти його для нащадків.
"Мов тихий докір"
Однією а найсуттєвіших загроз біорізноманіттю вважають сільське господарство. Основи» наслідки сільськогосподарського виробництва - бруднення води та фунтів пестицидами і мінеральними добривами. Широко відоме «цвітіння» водойм. Але не всі знають, що його причиною найчастіше в потрапляння мінеральних та органічних добрив у водойми. Результат очевидний: стави та водосховища перетворюється на зелені смердючі калюжі, де вже не можу жити ні більшість риб, ні інших вимогливих до якості води організмів. Проблем додають тваринницькі комплекси та їх відходи, які забруднюють ґрунтові води та спричиняють загибель риб, меліорація, безгосподарне зберігання та транспортування отрутохімікатів. Осушення боліт для створення полів призвело до перетворення величезних тертор«!І слугували домівкою численним видам рив водоплавних птахів і болотних рослин у малопродуктивні поля. Також болота виконували Функції очищення забрудненої води, контролю паводків сприяли розвитку мисливства, рибальства та туризму. На жаль, сьогодні ми втрачаємо багатобічні ресурси під час розорювання земель, забудов, спорудження водосховищ, створення шляхів тощо. Переущільнює ґрунт на полях і використання важкої сільгосптехніки.
Зацвітання водиПроте зовсім відмовлятися від сільськогосподарської діяльності ніхто не збирається. Подолати кризу мають розробки вчених, наприклад, про органічне сільське господарство, ґрунтозахисне та контурне землеробство, а також практичні поради природоохоронців і суворе слідування закону, зокрема щодо дотримання прибережних водозахисних смуг.
Мислення з перспективою
Для мене було цікаво дізнатися, що по-перше, дотримання простих порад може зберегти життя чималій кількості видів птахів. Для цього їм треба дати змогу втекти під час викошування трави на сіно, заохочуючи роботу від середини ділянки до країв і залишати острівці природної рослинності, де вони знайдуть захист та місце для розмноження.
Ластівка сільська годує ластів'ятПо-друге, стайні, клуні та корівники можна обладнати таким чином, щоб забезпечити доступ кажанів і гніздування птахів. Лише один вбитий у споруду цвях може стати місцем, де ластівка віртуозно збудує своє гніздо. Велика синиця, як і багато інших птахів, поїдає в садах та на полях багато шкідників, особливо у період годівлі пташенят.
По-третє, різні хижі види або в йди-паразити можуть бути використані селянами як біологічні помічники у боротьбі зі шкідниками.
Важливу роль у збереженні біорізноманіття відіграють ліси, лісосмуги, своєрідні компенсаційні "зелені коридори", а також водно-болотні угіддя. Порослі вересом торфовища, невеличкі водойми сприяють розмноженню та розселенню живих організмів. Такі острівці допомагають їм пересуватися у просторі та заселяти нові території.
Самка горобця хатньогоУ вас залишилися неорані ділянки землі, які поросли бур'янами? "Поганий господар", - подумають сусіди. "Друг природи та хазяїн із мисленням на перспективу", - скажуть науковці та природоохоронці. На думку деяких дослідників, такі "дикі клаптики" навіть допомагають боротися зі шкідниками. Ті швиденько звикають до сучасних отрутохімікатів, отже їх нові покоління вільно почуватимуться на полях. Якщо ж шкідники схрещуються з родичами, котрі зростали на неораних ділянках, к протидія отрутам менша, тож бур'яни та шкідники загинуть швидше.
Біологам добре відомо, що найстійкішим те біологічне угрупування, яке складається з максимуму різноманітних видів. А тільки-но застосовується монокультура, як стають потрібні добрива та отрути... Вона сама по собі існувати не може, бо "моно" нестійка.
Збереження біологічного різноманіття стає суттєвою допомогою у веденні сільського господарства, сприяє розвитку «зеленого» туризму. Саме тому сільському керівництву та фермерам час приділяти більше уваги примноженню біологічного надбання. Завжди мудрий господар той, хто прислухається до потреб своєї Землі.
Ліс. Історія хвороби
Андрій Плига
Ліс в Карпатах (Україна)Мабуть, кожному відомі лозунги: «Бережіть ліс — джерело здоров'я», «Ліс — легені нашої планети» тощо. Всі вони без винятку слушні та справедливі, адже ліс — це й легені, й холодильник, і повітряний генератор, і дощовий резервуар планети, а також здоров'я, відпочинок і багато інших благ для людства. Але локальні в минулому заклики зберігати ліс, висловлені на численних плакатах обабіч лісових доріг, нині набули глобального значення. Все більше й більше розсудливих людей із жахом озираючись довкола намагаються докричатися до всієї спільноти з однією вимогою: припинімо варварське знищення лісу в усьому світі! Як же людство дійшло до такого? Давайте спробуємо розібратися в причинах такої ситуації.
У всі часи для всіх регіонів однаковим було те, що люди бачили в лісі в першу чергу- лише джерело дешевого палива, що зростає під самісіньким носом. Паливо, будматеріали, годівниця — саме це ототожнювали з лісом. Однак причини масового знищення лісу в стародавні часи різні.
Джунглі в ІндіїУ перенаселеній Південно-Східній Азії головною причиною була, звичайно, нестача місця для швидкозростаючого населення. Особливо це стосується Китаю. У Стародавньому Китаї з його високорозвиненою культурою, незвичайними традиціями та частими війнами й уже тоді чисельним населенням місця для дикої природи ставало все менше. Ще одна особливість цього регіону — наявність родючих лесових ґрунтів, котрі не могли не опинитися в полі зору землеробів. Поєднання високої культури, вигідного географічного розташування та родючих земель призвело до концентрації на півдні Китаю 2/3 населення країни і майже повного знищення лісу ще в незапам'ятні часи. Схожа ситуація була й у деяких районах Індії. Натомість у Індокитаї вимальовувалася дещо інша картина. Ліси тут також знищували для потреб землеробства, проте тропічні ліси — це «поросла деревами пустеля». Вони сформовані на неродючих червоно-жовтих фералітних ґрунтах, укритих шаром родючого ґрунту, на якому зростає незвичайне розмаїття тропічних рослин. Тонни рослинних опадів, що опиняються долу, за короткий термін переробляють численні сапротрофи і заново використовують рослини. Утворюється замкнене коло. Вирубавши ліс, людина розриває його. Ґрунт швидко збіднюється без постійного підживлення «зверху», і після 2-3 щедрих урожаїв землеробам доводиться обирати нову ділянку. Натомість залишається гола безплідна земля. Така картина характерна для більшості тропічних регіонів світу.
Європа. Нині навіть важко уявити, що 80% території Франції в минулому вкривали ліси! Уся Європа була краєм густих дібров, які нині збереглися лише в лічених заповідниках. Першими «за справу» серйозно взялися римляни. В межах цієї величезної за площею імперії для налагодження комунікацій, ведення безлічі воєн пішло чимало лісу. Тоді ж розрослася мережа поселень і землеробських угідь, а Європа почала потроху втрачати своє обличчя...
Ліс Шамбор (Франція)Із новим розмахом тиск на природу почався в Середньовіччі. В багатьох місцевостях ліси просто вирубали на дрова. З початком промислової революції цей процес посилився в багато разів: для виплавки заліза потрібно було все більше деревного вугілля. Крім зведення лісів, із повним розмахом йшло полювання. Серед перших зниклих у Західній Європі були хижаки, адже їх вбивали при першій нагоді. Вовки, рисі, ведмеді залишилися лише у віддалених, переважно гірських районах. Елітне полювання аристократів у десятки разів зменшило чисельність копитних і пернатих. Природа західної Європи перебувала в скрутному становищі: природних лісів майже не залишилося. Схожа ситуація розвивалася й на східному узбережжі США. Винуватцями знову-таки були європейські поселенці.
У Африці й Південній Америці природа дуже довго зберігала первісний вигляд. Місцеві племена співіснували в гармонії а природою, це був їх стиль життя. Африканські аборигени, на зразок пігмеїв, були справжньою тінню лісу: оселялися під його пологом, харчувалися всім, що міг дати ліс, їм було майже невідоме землеробство. Індіанці часто обробляли невеликі клаптики землі, очищені від лісу підсічно-вогневим способом, тобто вирубували дерева і спалювали все зайве. Після виснаження землі, тубільці переходили до наступної ділянки, залишаючи попередню заростати лісом. Оскільки оброблювані клаптики були невеликі, тому залишені серед первісного лісу, вони дуже швидко заростали вторинним лісом, а ґрунт відновлював свою родючість. Через деякий час цю ділянку використовували знову. Таке натуральне господарство не завдавало шкоди природі, індіанці були її частиною. Європейцям би їх знання...
У XVI ст. європейці почали бездумну колонізацію Південної Америки. Колонізацію, що вражала своїм жорстоким ставленням до місцевого населення, його традицій, унікального природного розмаїття. Почалося знищення лісів, а з ним і корінної людності... Спершу поряд із узліссям оселялася купка колоністів, котра ціною неймовірної праці розчищала шматок сельви (Сельва — географічний термін, що вживають для позначення пологих тропічних ліан (джунглів) таких країн, як Бразилія, Колумбія тощо. – прим. авт.) . На третій рік господарювання ґрунт виснажувався, розчищали нову ділянку. Що було далі... Читаємо у Георга Даля (Георг Даль (Georg Dahl) — шведський учений і мандрівник; упродовж тридцяти років мешкав у Колумбії, вивчаючи її природу й населення. – прим.авт.) в книзі «Остання ріка»: «Ліс тіснили до тих пір, поки він не відступив від поселення — купки хаотично розкиданих халуп — на багато кілометрів. Коли найдорожчі породи вирубали, тягти до річки колоди і дошки стало невигідно. Лісоторговці зникли, а з ними зникла можливість для поселенців підробити у неврожайні роки.» Або в книзі все того ж Даля «Дикі дороги»: «Ось і тут ми бачимо знеліснені береги. Спершу невеликі ділянки, кілька десятків метрів, але таких прогалин стає дедалі більше, вони зливаються. Частіше трапляються халупи, причалені до берега човни. Раптом ліс зовсім обривається. Далі не тільки лісу немає, не видно будинків, плодових дерев, насаджень маніоки. Тільки річка, пляжі та пасовища. Куди не кинь оком, трава, суцільна трава. І скотина. Худа скотина, гладка скотина, переважно зебу. Землероби пішли звідси, витіснені великими асьєндами (Асьєнда – великий маєток в більшості південноамериканський країн. – прим.авт.). Можливо, піднялися вище по річці, роблять там чорну роботу, а через 2-3 роки і гуди дотягнуться щупальця асьєнди.» Рік за роком відбирали споконвічні індіанські володіння, рік за роком продовжувався геноцид. А нині?
Дивовижні дерева МадагаскаруНеконтрольоване підсічно-вогневе знищення лісу продовжується. На Мадагаскарі, наприклад, це стало головною причиною зникнення більше половини лісів і унікальних живих організмів. Але в світовому масштабі на передній план вийшли лісозаготівельні компанії. По всьому світу розходяться вишукані коштовні вироби із легендарного червоного, чорного, махогонієвого дерева, тіка і седрели. Заради багатої примхи тропіками розгорнулася справжнісінька кампанія зі знищення лісів! Впиваючись у зелену стіну, рубка йде без упину, з усіх сторін стискаючи кільце лісу. Ще з 1980-х років вчені попереджали про можливу небезпеку, і в XXI ст. ми особисто зіткнулися з перспективою опинитися без зеленого покривала Землі. Варто замислитися над цифрами: за 30 років в Амазонії знищено ліс площею, що відповідає території Франції! Для порівняння: лісистість Франції становить близько 29%, переважно вторинного лісу. За 2000 років на її території знищено менше лісу, ніж за 30 років в Амазонії... От і маємо, темпи знищення південноамериканських лісів перевищують європейські в 1333 рази! І це одна лиш Амазонія. Майже не залишилося в ній незайманого лісу на берегах нижче Манауса. Чималу роль відіграло в цьому спорудження Трансамазонської магістралі. Практично повністю знищено ліс на східному узбережжі Бразилії протяжністю близько 1000 км. Мало приводів, щоб радіти, й у інших країнах Південної Америки. Тепер дослідникам, аби побачити незайманий світ, потрібно діставатися аж до верхньої течії Амазонки.
В Африці аналогом Амазонки є басейн р. Конго. Із Заїру ліс везуть нескінченними ешелонами. В деяких країнах майже не залишилося що рубати, як-от у Кот д'Івуарі. В Таїланді за століття лісистість знизилася з 73% до 18%, що зрештою змусило накласти заборону на вирубування. За деякими даними, вже зникла половина тропічних лісів. Одна з головних причин — відсутність у країнах, що розвиваються, категорії земель лісового фонду, котрі мають визначену площу, в межах якої ведеться впорядковане лісове господарство з лісовідновленням на вирубках. На жаль, у цих країнах ліс — лише швидке, одноразове джерело доходів. А як же в нас, в Україні? Ми здавна славилися високою культурою ведення лісового господарства. Так, були часи... Нині ж ліс усе більше перетворюється на «дошки на корені». Останні 7-8 років на Поліссі оголосили справжнє полювання на стиглі діброви, а коли тих майже не залишилося, перейшли на соснові бори. Наслідок: часті рубки злилися в суцільні вирубані смуги площею кілька десятків гектарів. Тепер це вже не просіки — плями серед лісу, а, на жаль, часто навпаки. Вражає? Тут панує спека й пил, часто гине багато молодих насаджень. А як лісовим тваринам? Ледь не вершиною неподобства стало насадження лісу серед літа. Закличні плакати на зразок «Ліс — джерело здоров'я» трощать і викидають, коли потрібно рубати сусідню ділянку лісу. Джерело грошей потужніше за джерело здоров'я...
Амазонська сельваГіркою є правда... Виходить, що ми рубаємо не просто гілку, а дерево, на якому сидимо. Вперто продовжуємо забивати хрест у свою планету, з дитячою наївністю сподіваючись на краще. На що сподіватися? Зміна клімату — прямий наслідок знищення лісів. Ось як пише Г. Даль у книзі «Остання ріка» про узбережжя Колумбії: «Приходить сезон дощів — за календарем, — а дощів немає. Побризкає трохи в саванні, і все. А в приморських горах і на березі — жодної краплі. Торік Пехилін [назва річки] прорвався крізь приморський вал до моря 9 червня. Нині середина липня, а гирло все ще перекрите. В останні дні нарешті випали опади, але занадто мало, щоб наповнити русла». Книга написана 1967 року. Таке було вже 40 років тому! Страшно й подумати, що коїться нині. Ліси поглинали вологу і випаровували її, формуючи дощі. Немає лісу — вода не затримується і йде, а з нею й дощі. Ще один, більш відомий, приклад — Черапунджі в Індії, найвологіше місце в світі. Було. Поки там були ліси... Нині Індії доводиться відновлювати ліси, щоб повернути туди «правильний» клімат. Такі дрібниці поступово змінюють загальну картину клімату.
Нині скрізь у місцях минулого зеленого царства можна побачити безплідні гектари пораненої землі: Мадагаскар, Нова Зеландія. Ніщо вже не затримує воду на схилах і вона всією масою обертається на біду для долин. Це може стати навіть причиною для міжнародних конфліктів: нині все частіше чути протести потерпаючою від паводків Бангладеш у бік Непалу, який веде неконтрольовану рубку на схилах Гімалаїв. У результаті наводки на р. Ганг затоплюють Бенгалію. Пустелі на Екваторі? Так, вони є, але не шукайте їх на карті. Погляньте на зелений колір басейну Амазонки. У місцях суцільних лісоповалів дощі вимили родючий шар ґрунту і нині практично ніщо не здатне рости там за надмірних дощів. Подібний приклад є й у Європі: плато Карст, Югославія. Карстові процеси зробили ріст дерев тут неможливим після того, як в стародавні часи чудовий ліс звели для потреб венеціанських корабелів.
Уже заїжджена тема диспропорції кисню і вуглекислого газу. А вирубування як тривало, так і триває. Скажу лиш одне: аби забезпечити киснем 200 осіб, потрібен гектар насаджень. І всім зрозуміло, що киснем 6,5 мл-рд. осіб забезпечують ліси, передусім вологі екваторіальні. Щороку населення збільшується на 90 млн. осіб. Кисень для них виробляє 4500 кв. км лісу. Настільки щорічно має збільшуватися площа лісу. Але темпи зникнення лісів у 32 рази вищі (142 тис. кв. км). Кисню явно стає менше, правда? Поки що його з надлишком забезпечують ліси, додайте сюди водорості океану (за де-якими даними, вони забезпечують 50% кисню). Але відніміть мільйони автомобілів, заводів, фабрик, літаків, а також описану вище негативну тенденцію, й картина буде менш радісною. Не забувайте, що ліси можуть зникнути вже наприкінці XXI ст.! Тоді буде не до жартів, але буде вже пізно, надто пізно.
Якщо уявити, що в тропіках існує ЗО млн. видів комах, то щодня зникає 137. Жах! А рослин? Ледь не кожен вид рослин має власні лікувальні властивості, часто відомі лише корінному населенню. Та чи багато їх продовжує вести первинний спосіб життя?
сумні наслідки людської діяльності
Кiлькiсть переглядiв: 1480
proyse.org.ua
Коментарi