РАНОК МУДРІШИЙ ЗА ВЕЧІР Щоранку строкаті ряди дітвори стікаються до дверей школи. Серед цього галасливого потоку особливо виділяються пари: великий і маленький. Найчастіше дорослі проводжають учнів початко-вих класів. Чудовий звичай, який приносить величезне задоволення дітям. Не відмовляйтеся від нього навіть у тому випадку, якщо не треба переходити вулицю. Кілька хвилин поруч із батьком чи матір'ю — і малюк почуває значущість події, яка відбулася в його житті: він став школярем. Незаба-ром він зрозуміє, що ця дорога — не прогулянка, а початок трудового дня. Тому, хоча шлях і недовгий, задивлятися, зупинятися, відриватися не варто, можна спізнитися до дзвоника. Краще йти бадьорим кроком, тоді, опинившись біля входу на дві-три хвилини раніше ніж потрібно, можна постояти, чекаючи друзів. Батькам, затримавшись трохи, теж буде цікаво поспостерігати, як зустрічається їхнє чадо з однокласниками, заодно і познайомитися з ними. Намагайтеся максимально використовувати ранковий час для корисного взаємного спілкування. Нехай він стане для дитини бажаним. Підніміть настрій малюка, якщо він «встав не з тієї ноги», підбадьорте, якщо він чимось незадоволений. Багато чого можна встигнути по дорозі: повторити уроки, прочитати напам'ять вивчений учора вірш, визначити головну мету дня, пригадати захоплюючу історію, яка, напевно, з гордістю буде повідана товаришам. Якщо підрахувати, скільки дорогоцінних хвилин батьки щодня витрачають на нотації, вказівки, нудне моралізування, то виявиться, що це суттєва, якщо не основна, частина їхнього спілкування з дитиною. На змістовні бесіди, щире спілкування часу не залишається. А дитяча душа жадібно потребує саме цього. ЗУСТРІЧ ВІД ЗУСТРІЧІ ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ Пригадайте слова, які вимовляють найчастіше батьки, коли син або донька повертається зі школи. Звичайно, ви вгадали: «Які сьогодні оцінки?» А ви спробуйте інакше. Зустрівши малюка в шкільному вестибюлі і прямуючи додому, запитайте його: «Що сьогодні на уроках було цікавого? Що тобі сподобалося, а що засмутило, здивувало, спантеличило, розсмішило або вразило?» Який неосяжний внутрішній світ, незвіданий пласт життя власної дитини ви виявите. Як тремтливо і довірливо розкриється перед вами її серце. Це дорого коштує. Діти люблять похвалу, завжди намагаються принести радість батькам, але вони мають бути упевнені: їх справи хвилюють дорослих, змушують близьких тривожитися і переживати. От і знайдіть привід похвалити дитину. Нехай вона відчує задоволення від навчання, захоплення від відчуття успіху, навіть найменшого, а значить, інтерес до знань і бажання вчитися. Таким чином, конкретна допомога першокласнику складається з кількох речей: • безпосередньої присутності поруч із ним батьків; • зацікавленості дорослих у навчальній праці дитини; • постійного контролю за діяльністю дитини. ВІД КОНТРОЛЮ ДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ І САМОСТІЙНОСТІ У перші шкільні дні контроль має бути дуже близьким, у прямому і переносному значенні. Дитині усе нове, вона ще нічого не знає і не вміє. Тому дуже важливо зосереджено спостерігати за кожним кроком малюка. Тоді можна вчасно попередити або виправити помилку, простежити, як він тримає ручку, як сидить за столом, чи правильно поклав зошит, підказати, що вдалося, а що ні, відзначити для себе, чи уважно працює. Отут найкраще сісти за уроки разом із дитиною, поруч, так, щоб за необхідності швидко зупинити її руку: «Почекай, поміркуймо разом!» Але минає час, і дорослий відсувається далі. Він усе ще стежить за кожною дією малюка, на-магаючись спрямовувати і виправляти його, але вже не протягає руку, а зупиняє словом: «Почекай, подумай». Через пару тижнів, якщо усе йде благополучно, дорослий відсувається ще далі, в інший кінець кімнати, і «займається своєю справою» (читає книгу, в'яже, шиє), проте неухильно продовжує спостерігати за вчинками дитини, даючи точні завдання і перевіряючи результати її роботи через певні проміжки часу. Для цього буває достатньо вимовити фразу: «Мені потрібно прочитати статтю, а ти поки напиши рядок і поклич мене, я подивлюся». Або: «Виріши чотири приклади і дай перевірити». Контроль трішки відстрочений, але дитина налаштована на сумлінну роботу і знає, що повинна відповісти за її якість. І якщо завдання буде виконано сумлінно й акуратно, це краще свідчення нових якостей, які з'явилися в неї: старанності і відповідальності. Наступний крок — ще далі відсунути контроль дорослого, а самоконтроль, навпаки, збільшити. Ви можете запропонувати дитині написати половину вправи або розв'язати всі приклади і раптово вийти Я ЛЮБЛЮ, КОЛИ ВСІ РАЗОМ Якщо батьки розлучені, а малюк продовжує малювати їх разом — це означає, що для нього сім'я ще не розпалася. Якщо ж дитина взагалі не малює тата, який живе окремо, або зображує його на відстані, вона внутрішньо погодилася на розлучення батьків. Добре, якщо разом із людьми намальовані домашні тварини або улюблені іграшки (якщо тільки вони за масштабом не більші від батьків). Це означає, що поняття «сім'я» містить у собі ще й поняття «дім», створюючи цілісний світ. Так малюк дитини дає вам ключик до пояснень її переживань, створює основу для довірливої розмови. ...ВИХОВУЄМО ПОЧУТТЯ СУМЛІННОСТІ Кому з батьків не хочеться бачити свою дитину людиною, яка завжди знає, що робити і для чого! Ось і стараємося ми змалечку пояснити, що таке добре, а що таке погано, навчаємо узгоджувати бажання з норма¬ми загальновизнаної моралі. Робота внутрішнього «судді» — сумління — на перший погляд непомітна. Щось зупиняє нас, коли ми намагаємося діяти імпульсивне, необдумано, недобре. Виховання сумлінності — справа дуже делікат¬на, адже надмірні зусилля дорослих можуть призвести до діаметрально протилежних наслідків. Маленька дитина починає відчувати постійну тривогу з приводу того, що вона завжди робить неправильно, не ви¬правдовує наших очікувань і тому не достойна любові оточуючих. У підлітковому віці, напаки, діти починають підкреслено декларувати свою незгоду з нормами моралі. І нехай вас тоді не дивує типове висловлю¬вання підлітка: «Я свою совість у п'ятому класі на ластик проміняв». Це означає, що у певний період ви були занадто суворі, оцінюючи його вчинки. ХВОРОБЛИВЕ «САМОЇДСТВО» Почуття провини виникає у наших дітей тоді, коли ми поспішаємо висловити своє схвалення чи несхвалення їхніх вчинків. Виявляючи гнів або нетерпіння, ми несвідомо сигналізуємо чаду, що його не любимо. Він страждає від однієї цієї думки, вважаючи, що наша любов — найбільша гарантія безпеки. Невпевнена в собі дитина відчуває боязнь і змушена вибачатися і виправдовуватися перед усіма. Емоційне загострення почуття сумлінності звичайно призводить до затяжного «самоїдства». Діти виростають і перетворюються на невпевнених, закомплек¬сованих, безініціативних людей. ЗНАЙТИ ЗОЛОТУ СЕРЕДИНУ Неможливо пробудити у дитини совість, не породивши при цьому комплексу провини. Тому батькам треба знати міру, зменшити комплекс провини, але не позбавити від нього взагалі, аби дитина не перетворилася на бездушного монстра. Понизьте тон нарікань з приводу пролитого бульйону, бійок із братом і небажання спати. Це не ті проступки, за які варто вичитувати з усією суворістю судді. Робіть це стисло і спокійно. Схвалення хороших вчинків — це і є той шлях, яким варто йти. ...ДИТИНУ ПОТРІБНО ПОКАРАТИ У Швеції, найбільш передовій в питаннях дитячого виховання країні Європи, реєструється найбільше число дитячих неврозів і підліткових самогубств. Психологи відкрили разючу залежність: повна відсутність покарань не знижує, а збільшує тривожність у дітей. Те ж саме відбу-вається й у результаті використання надмірно суворих покарань, особливо тілесних. Як же можна карати дитину, щоб не зашкодити її психіці й у той же час досягти бажаного результату? Ти сердишся — виходить, ти не правий. Підсвідоме ми упевнені, що фізичне покарання — це крайній захід, що не стільки виховує, скільки підкреслює нашу власну безпомічність. Рідко коли ще в житті випадає відчувати таке гостре почуття провини і каяття, як після покарання маляти — велика сильна доросла людина б'є маленького і слабкого, замість того, щоб знайти якість інші засоби переконання. НАВЧИТИСЯ НАД СОБОЮ ПАНУВАТИ Страх покарання може зробити дітей тривожними і неуспішними в житті, тому поширена думка, що їх узагалі не можна карати. Прихиль¬ники такого виховання радять батькам бути терплячими, не перешкоджати бажанням і капризам дитини. Маля потрібно відволікати і переводити його вчинки в «мирне» русло. Але їхні опоненти зазначають, що для подібного виховання потрібно мати залізні нерви, або, як мінімум, двох няньок, що терпляче зносять дитячі вередування. Крім того, діти, які виросли в атмосфері вседозволеності, у дорослому віці почуваються цілком незахищеними. Адже рано чи пізно суспільство починає вимагати суворіше. Маленькі тирани рідко бувають щасливі в дорослому житті. «СТРАШНА ПОМСТА» ЗА УГОДОЮ Головне правило — жодні методі педагогічного впливу не повинні принижувати особистість людини. Тому, чим раніше батьки зможуть відмовитися від будь-яких тілесних покарань, тим краще. Хоча діти 2-4 років досить спокійно переносять батьківські ляпанці, сприймаючи їх приблизно так само, як левеня стусани потужної лапи мами-левиці. А от для підлітка будь-яке фізичне покарання — приниження. Можливо, найефективнішим підходом до проблеми є покарання «за домовленістю» — дитина заздалегідь знає, що її чекає у випадку запізнення без поважних причин, невиконання обов'язків або порушення своїх обіцянок. Такий раціональний підхід дає маленькій людині можливість не сприймати покарання як батьківську помсту, а діставати з нього важливі уроки. ...70 СПОСОБІВ СКАЗАТИ «ДУЖЕ ДОБРЕ!» Потрапив на очі аркуш, на якому весело красувалося: Сімдесят способів сказати «Дуже добре!» «Цікаво, — подумала я. — А що вийде у мене?» Взяла ручку, аркуш паперу і стала писати все, що спадало мені на думку, асоціюючись з фразою «Дуже добре!» На цифрі 19 я замислилася, коли-шня впевненість зникла, а на цифрі 25 я вже точно знала, що хочу заглянути в заповітний аркуш. Прочитавши все написане, я подумала: як здорово, коли дорослі вільно і відверто можуть виражати свої почуття малюку. Адже доброзичлива оцінка старшого завжди народжує в маленькому серці бажання бути кращим, бути самим собою. 1. Ти зараз на правильному шляху. 2. Пречудово! 3. У тебе це вийшло. 4. Правильно! 5. Це добре! 6. Супер! 7. Я пишаюся тим, як ти працював. 8. Ти робиш це дуже добре. 9. Це набагато краще. 10. Гарна робота! 11. Я щаслива бачити цю роботу. 12. Ти робиш гарну роботу. 13. Ти близький до істини! 14. Мої вітання! 15. Це те, що треба! 16. Я знала, що ти можеш це зробити. 17. Зараз ти це зрозумів. 18. Нарешті! 19. Ти швидко вчишся. 20. Працюючи так само, ти досягнеш багато чого. 21. Я не зуміла б зробити краще. 22. Це правильний шлях. 23. З кожним днем у тебе виходить краще. 24. Це спосіб! 25. Ти нічого не прогаяв! 26. Так тримати! 27. Надзвичайно! 28. Прекрасно! 29. Це найкраще! 30. Остаточно! 31. Сенсаційно! 32. Тепер нічого тебе не зупинить. 33. Відмінно! 34. Це була першокласна робота. 35. Чудово! 36. Ще краще! 37. Твій мозок попрацював на славу. 38. Ти досягнеш успіху. 39. Це видатний винахід. 40. Фантастика! 41. Здорово! 42. Це чудова робота. 43. Ти робиш це красиво! 44. Як ти багато зробив! 45. Розумник! 46. Ти дійсно це покращив. 47. Прегарно! 48. Вітаю! 49. Ти правий! 50. Тримати так! 51. Ти зробив це вчасно. 52. Мені подобається хід твоїх думок. 53. Я пишаюся тобою. 54. Дуже приємно вчити таких розумних дітей. 55. Велика тобі подяка. 56. Я ніколи не бачила нічого кращого. 57. Твоя робота принесла мені багато радості. 58. Молодчина! 59. Ол-райт — повний порядок. 60. Серйозний прорив! 61. Ось цього я ще не бачила. 62. Ти неперевершений сьогодні. 63. Це вже успіх! 64. Це твоя перемога. 65. Тепер ти відчуваєш свої можливості. 66. Ти справжній майстер. 67. Щиросердно рада за тебе. 68. Не можу виразити своє захоплення. 69. Грандіозно! 70. Я вірю в тебе, у тебе завжди виходитиме не гірше. ... У ВІДПОВІДЬ НА ВАШЕ ПРОХАННЯ ДИТИНА КАЖЕ: «НЕ ХОЧЕТЬСЯ, ПОТІМ» Механізм взаєморозуміння не такий простий, як здається на перший погляд. Як не намагаємося ми пов'язати його з поняттям обов'язку, необхідності, слухняності — марна справа. Бо справжня допомога буває лише добровільно, не примусово. Власну лінь ми завжди виправдовуємо, а лінощі дитини нас обурюють, заслуговують пока-рання. Як би не обурювала вас відмова дитини негайно виконати ваше прохання, спробуйте спочатку зрозуміти, чому вона не поспішає, лінується. Навіть якщо причини вам не здаються переконливими, наберіться терпіння, почекайте, доки дитина зробить те, що пообіцяла. Звичайно, це неприємно. А що робити? Скандал, крик, сварка зіпсують не лише настрій, а й стосунки. Пошукайте іншого способу розв'язання конфлікту. Навчіться спокійно вимагати і досягати порядку вдома, нікого не ображаючи. ...ВИ НЕ ВМІЄТЕ СПРИЙМАТИ ДІТЕЙ ТАКИМИ, ЯКИМИ ВОНИ Є? «Любов довго терпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не звеличується, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не дратується, не мислить лихого, не тішиться з неправди, а радіє істині, все покриває, усьому вірить, усього сподівається, все переносить», — сказано у Першому посланні до коріфян. І в цьому суть усіх сімейних стосунків. Ми сотні разів чули і переконувалися на власному прикладі в тому, що немає людей бездо-ганних. Але однаково чекаємо від близьких досконалості. І дітям їхніх недоліків пробачити не можемо. А це неприпустимо. Якщо ми любимо малюків лише тоді, коли вони слухняні і радують нас своєю поведінкою, коли виконують наші вимоги і виправдовують наші надії, то щирість нашої любові до них може виявитися сумнівною. Любов беззастережна і безкорислива — це ідеал, швидше за все, недосяжний. Однак прагнути до нього все одно варто, бо майбутнє наших дітей цілком залежить саме від нашого уміння любити їх безумовно. Вони кращі, ніж здаються, хитрющі не по літах. І знають нас як свої п'ять пальців. А всі їхні фокуси, примхи і вільності легше буде пережити, твердо знаючи, що все мине безслідно, якщо ми будемо їм вірними помічниками і друзями. ...ДИТИНА ВАС ЧОМУСЬ НЕ СЛУХАЄ Батьків, які щиро не розуміють, чому їхні діти неслухняні, не так уже й багато. Скаржаться і нарікають на дітей лише ті, які не вміють, а частіше не хочуть зрозуміти, що саме їхня дитина просить, а що їй не подобається. Усе наше нерозуміння від ліні і байдужості. Можна сказати так: «Вимий, будь ласка, посуд», — і все. Але найчастіше наше прохання ви-словлюється так: «Вимий посуд, сядь рівно. Прийми волосся з лоба і скинь нарешті ці жахливі шорти!» Ми настільки напосідаємо, наполягаємо, поспішаємо і... не стримуємось, що діти спочатку розгублюються, а потім і зовсім перестають нас чути. І це прикро.

1 2 3 4 5 Категорія: Поради батькам | Додав: lesik0938 (22.09.2013) E

Лекція для батьків: «Як допомогти дитині в навчанні»
Якими діти народжуються, не залежить ні від кого, але щоб вони шляхом правильного виховання стали гарними — нам під силу. Основна проблема багатьох батьків полягає в тому, що вони не знають, як виховувати дитину, бо їх ніхто цього не вчив. Вони виховують своїх дітей так, як колись виховували їх, або ж як вони вважають за потрібне. Щоб бути добрими батьками, необхідно постійно вчитися: щогодини, щохвилини, починаючи від появи дитини на світ, а краще — ще раніше. Насамперед, батьки мають пам'ятати, що дитина — це індивідуальність, неповторна ще від народження. Тому те, що добре для однієї дитини, може виявитися неприйнятним для іншої. Тільки батьки можуть повністю знати свою дитину. Вони вивчають її з перших днів існування й разом із нею знаходять найсприятливіші способи виховання. Для багатьох батьків найважчий період починається тоді, коли дитина йде до школи. Щоправда, дехто вважає, що нині школа відповідає за виховання й навчання малюка, адже в школі працюють фахівці, які зобов'язані навчати. Проте найбільшого успіху в навчанні досягають ті діти, батьки яких усвідомлюють, що для того, щоб рівень знань, умінь, навичок дитини був високим, вони зобов'язані брати активну участь у навчальному процесі. Вони знають, що їм потрібно робити, щоб допомогти дитині «винести» зі школи максимальну користь, а якщо не знають, то прагнуть осягти навички виховання й навчання. Якщо дитина бачить активну участь батьків у навчанні, їх зацікавленість в її успіхах, вона намагається працювати ще більше. Отже, що потрібно знати, щоб допомогти дитині навчатися в школі? У жодному разі нічого не можна робити замість неї. Необхідно навчити її правильно вчитися, прищепити їй необхідні навчальні навички й після цього скеровувати й організовувати дії малюка. Насамперед, батьки мають спрямовувати увагу на виховання в дитини почуття відповідальності за її роботу, адже це запорука успіху в навчанні й житті. Попросіть дитину щось зробити. При цьому намагайтеся, щоб доручення звучало не як наказ, а як прохання. - «Зроби, будь ласка...»; - «Я хочу, щоб ти мені допоміг...»; - «У мене дуже багато роботи, мені важко, я хочу,щоб ти мені допоміг...»; - «Допоможи мені виконати роботу. Я зможу раніше звільнитися й приділити тобі більше уваги...». Звичайно, не слід сподіватися, що дитина відразу почне робити все добре, так, як вам хочеться. Спочатку її рухи можуть бути незграбними. Це природно, вона ж навчається. Головне, підбадьорити:«Бачиш, як добре тобі вдається. Ще трошки повчишся — і все буде чудово. Ти мій помічник»; -«Ти все правильно робиш. Але я тобі покажу, якце зробити ще краще. Ось так. Спробуй». Частіше намагайтеся зробити акцент на тому, що дитині вдалося, підкреслюйте кожен успіх.Це додасть дитині відчуття відповідальності, вона розумітиме, що на неї сподіваються, що її дії потрібні й важливі, що без її допомоги не обійтися. Не скупіться на похвалу після завершення роботи, навіть якщо все вдалося. Якщо ж у вас вихопиться щось на зразок «Тобі нічого не вдається, дай я сама зроблю», у дитини ніколи не буде бажання займатися цим повторно. Більше того, вона вважатиме, що її праця неважлива й непотрібна, і дорослі можуть чудово обійтися й без неї. Так само й у навчанні. Контролюйте виконання домашніх завдань, а не сидіть із дитиною годинами, закликаючи виконати завдання. -«Давай подивимося на твоє домашнє завдання.Треба розв'язати задачу. Добре, розв'язуй, а потім покажеш — мені теж цікаво, як вона розв'язується». -«Ти не можеш зараз іти гуляти, бо не закінчивробити уроки. Підеш тоді, коли все завершиш». -«Ти не розумієш, навіщо тобі це потрібно. Давай разом подумаємо». -«Давай спершу закінчимо завдання з цього предмета, а потім перейдемо до наступного. А то ми можемо й забути, що не закінчили це завдання». Спробуйте своїм прикладом пояснити дитині, що важливо доводити справу до кінця. Наприклад, ви готуєте обід і раптом вирішуєте, що вам це не цікаво, залишаєте його недовареним і починаєте дивитися телевізор або займатися іншою справою. Чим таке закінчиться? Тим, що сім'я залишиться без обіду. Постійно підкреслюйте, як важливо завершувати кожну справу. Наприклад, дитина, виконуючи завдання з математики, відволікається й починає вам розповідати про події в школі. Ви маєте, звісно, показати, що вам це дуже цікаво, але ви готові її вислухати тільки після виконання завдання: «Давай спочатку закінчимо це завдання, а потім я із задоволенням вислухаю твою історію».Після закінчення завдання ви обов'язково маєте вислухати дитину. До того ж якщо вона про це забуде, нагадайте їй. Так ви підкреслите, що це була не відмовка, а що дуже важливо спочатку завершити одне, а потім починати інше. Уважно прислухайтеся до думок і почуттів дитини. Часто батькам здається, що оскільки дитина ще мала, нічого важливого вона сказати не може — отже, не варто гаяти час. Виробіть собі звичку уважно вислуховувати дитину. Нехай вона обговорює з вами всі проблеми, що виникли в школі. До того ж якщо дитина ділиться тим, що її найбільше хвилює, не лайте її за якісь помилки й невдачі, не додавайте переживань дитячому серцю. Наприклад, син розповідає вам, що в класі біля дошки не зміг правильно написати завдання, бо почув неправильну підказку. Не слід реагувати так: «Якщо щось тобі буде незрозуміло, будь ласка, запитуй мене. А я поки що займатимуся своїми справами».Обговоріть ситуацію, зробіть висновки разом з дитиною. Виховання почуття відповідальності поєднане з умінням завершувати розпочату справу. Більшість дітей мають звичку залишати розпочаті справи, не довівши їх до кінця, і це вважається нормальним. Багато дорослих мають таку саму звичку. Дитина починає виконувати домашнє завдання, раптом перестає й починає займатися чимось іншим: грати-ся, дивитися телевізор, збирається гуляти або просто сидить без діла. Ви її запитуєте: «Чому ти не робиш уроки?». У відповідь можна почути таке: -«Я втомився»; -«Мені нічого не вдається»; -«По телевізору мультфільм показують. Я подивлюся, а потім зроблю уроки»; - «Я піду погуляю»; -«Мені не хочеться це робити. Навіщо воно взагалі потрібне? Я хочу відпочити від уроків. Вони мені набридли»; -«Я спочатку зроблю уроки з іншого предмета.Там легші завдання». Як діяти батькам у такій ситуації? Головне, не змушувати дитину робити незавершене. Не треба кричати на неї, не треба погрожувати: -«Якщо зараз не сядеш за уроки, взагалі гуляти не відпущу»; -«Я тобі взагалі не дозволю телевізор дивитися,якщо ти зараз же не сядеш за уроки». Спробуйте поговорити мирно й довірливо. Але найголовніше — потрібно погодитися з доказами дитини, показати, що ви розумієте її проблеми й готові допомогти: -«Я розумію, що ти втомився. Відпочинь і продовжуй»; -«Тобі не вдається? Давай разом подивимося. Може, я зможу тобі допомогти»;- -«Подивися мультфільм, але потім обов'язково завершиш уроки»; -«Ти ніколи сам не думаєш. Постійно сподіваєшся, що хтось думатиме за тебе»; -«Ти не зробив уроки, бо ледар. Тому й не зміг відповісти в класі». Перша реакція неправомірна, бо якщо ваша дитина не вміє мислити самостійно, отже, ви її цього не навчили. У такому разі також не можна звинувачувати дитину. Можливо, вона не зробила домашнє завдання через те, що не зрозуміла матеріалу. Змушувати її при цьому робити уроки даремно, краще допомогти дитині розібратися. Не залякуйте дитину:«Якщо не зробиш уроки, не підеш гуляти». Іноді це звучить навпаки:Якщо зробиш уроки, куплю тобі жуйку». Не треба ставити жодних умов. Це привчає дитину займатися тільки задля чогось. Бажання навчатися має стати її нагальною потребою. Навчання зі страху бути покараним призводить до того, що в дитини виробляється відраза до навчання й до школи.Якщо дитина не хоче робити уроки або говорить, що їй нецікаво вчитися, це означає, що треба шукати проблеми, які в неї виникли й заважають їй розуміти навчальний матеріал. Якщо вчасно не допомогти, то проблеми тільки накопичуватимуться і якоїсь миті жодні погрози не змусять її сісти за уроки. Дитина має постійно відчувати, що ви в неї вірите й завжди можете їй допомогти. Не сваріть дитину за погані оцінки. Дуже важливо гідно оцінювати знання. Часто шкільна оцінка не відтворює реальних знань учнів. Підкреслюйте, що важливим є рівень знань, що ви любите і поважаєте дитину незалежно від того, яку оцінку вона отримала.Буває так, що учень забуває зошит й одержує за це «двійку». Даремно його сварити. У чому провина дитини? Якщо ви не довіряєте їй складати свої речі й постійно перевіряєте, чи вона все взяла, виходить, що це й ваш недогляд — ви погано перевірили. Якщо ж вона це робить сама, отже, у неї не розвинене почуття відповідальності. У цьому знову винні батьки, які не прищепили їй почуття відповідальності.Іноді діти одержують гарні оцінки за те, що, не розуміючи матеріалу, просто завчають його напам'ять. Якщо ваша дитина не завчила матеріал, а одержала «двійку» за те, що не відповіла, бо нічого не зрозуміла, її теж не можна сварити. Це не їїї провина. Дитині треба допомогти засвоїти матеріал.Якщо дитина одержує погані оцінки за помилки, які вона робить у письмових роботах, їй теж треба допомогти зрозуміти матеріал до кінця й дати можливість більше попрактикувати в ньому.Коли дитина навчається, вона, звісно, робить помилки. Навчання без помилок не буває, адже не все відразу вдається. Дорослі також навчаються. Однак їх за помилки не сварять, нікому навіть на думку таке не спаде. Напевно, доросла людина сприйняла б таке як образу. Помилки просто слід виправляти, щоб більше не повторювати. Чомусь прийнято дорікати дитині за помилки, сварити. Усі її прорахунки походять від нестачі знань і вмінь, а також від нерозуміння. Якщо в неї не вистачає знань — необхідно цю прогалину заповнити. Якщо вона чогось не розуміє — у цьому винні дорослі, які не змогли продумати процес навчання дитини. Знайдіть спосіб зацікавити дитину в навчанні, нехай він приносить їй радість. Процес навчання може бути успішним, якщо учень одержує від нього задоволення. Якщо змушувати дитину вчитися, то це ні до чого доброго не призведе. Часто можна спостерігати картину, коли батьки, не знаючи, як змусити дитину робити уроки, просто кричать на неї:«Ти будеш робити уроки чи ні? Я не знаю, що зараз із тобою зроблю!»;Читай виразно, тобі кажуть. Як ти читаєш? Виразно!!!»;«Що ти тут написав? Ти будеш думати чи ні? Пиши ще раз!». Найчастіше таке закінчується слізьми. Потім важко дитину заспокоїти і, як наслідок, — уже не залишається часу на уроки. Спробуйте для початку уникати наказового тону в спілкуванні з дитиною щодо уроків. Батьки, які взяли командний тон за норму, припускаються великої помилки. Дитина — не підлеглий. Вона рівноправний член сім'ї разом із батьками. Просто в неї ще мало знань і життєвого досвіду. Вона ще маленька, вона навчається. Отже, ми маємо зацікавити дитину навчанням. Дуже корисно розмовляти з нею, як із рівною, наче радячись. Закликайте дитину .міркувати з приводу домашніх завдань і їх можливого виконання. Тоді в неї з'являється бажання випробувати свої можливості, тобто вона виконуватиме домашнє завдання. Якщо дитина укладається в терміни, які ви визначили, або зробила самостійно якесь завдання, то, природно, у неї виникає бажання закріпити цей успіх і спробувати домогтися нового. А це вже інтерес до навчання! Хваліть дитину, якщо вона цього заслужила. Показуйте їй, що вона багато, може і що ви вірите в її сили. Це надихатиме її на нові досягнення. Вилучіть зі свого спілкування з дитиною образливі слова на зразок «нетяма». Інакше вона вам може повірити. Запам'ятайте, що батьки найкраще знають свою дитину, а отже, здатні швидше прийти на допомогу в разі виникнення проблем із навчанням. Батьки мають постійно вдосконалювати знання про свою дитину. Це запорука успіху. Використана література Амонашвілі Ш. Істина школи. — К., 2006. Калуська Л. Родинне сонцеколо. Методичний порадник для роботи з батьками. — Т.: Мандрівець, 2007. Мовчи А., Мовчун Л. Абетка моральності. — К.: Злата, 2008.

ЛЕКЦІЯ «ГІПЕРАКТИВНА ДИТИНА»

"Про шкоду куріння "

Про шкоду куріння сказано багато. Проте занепокоєння учених і лікарів, викликане поширенням цієї згубної звички зростає, оскільки поки що значна кількість людей не вважає куріння шкідливим для здоров'я.

Куріння - не заняття, яке можна кинути без зусиль. Це справжня наркоманія, і тим більше небезпечна, що багато хто куріння не сприймає серйозно.

Нікотин - одна з найнебезпечніших отрут рослинного походження. Птиці (горобці, голуби) гинуть, якщо до їх дзьоба всього лише піднести скляну паличку, змочену нікотином. Кролик гине від ¼ краплі нікотину, собака - від 1/2 краплі. Для людини смертельна доза нікотину складає від 50 до 100 міліграмів, або 2-3 краплі.

Саме така доза поступає щодня в кров після викурювання 20-25 сигарет (в одній сигареті міститься приблизно 6-8 міліграмів нікотину, з яких 3-4 міліграми потрапляє в кров).

Курець не гине тому, що доза вводитися поступово, не в один прийом. До того ж, частину нікотину нейтралізує формальдегід - інша отрута, що міститься в тютюні. Протягом 30 років такий курець викурює приблизно 20000 цигарок, або 160 кг тютюну, поглинаючи в середньому 800 г нікотину. Систематичне поглинання невеликих, не смертельних доз нікотину викликає звичку, пристрасть до куріння.

Нікотин включаєся в процеси обміну, що відбуваються в організмі людини, і стає необхідним.

Проте, якщо некуряща людина в один прийом отримає значну дозу нікотину, може настати смерть. Такі випадки спостерігалися в різних країнах. Крупним вченим - фармакологом Н.П.Крафковим описана смерть молодої людини після того, як вона вперше в житті викурила велику сигару.

У Франції, в Ніцці, у результаті конкурсу «Хто більше викурить» двоє «переможців», викуривши по 60 сигарет, померли, а останні учасники з важким отруєнням потрапили до лікарні.

У Англії зареєстрований випадок коли 40 - літній чоловік, що тривалий час пилив, за ніч, під час важкої роботи, викурив 14 сигар і 40 сигарет. Вранці йому зробилося погано, і, не дивлячись на надану медичну допомогу, він помер.

У літературі описаний випадок, коли в кімнату, де лежав тютюн у в'язках в порошку, поклали спати дівчинку і вона через декілька годин померла.

Згубна цигарка

Діти, що живуть в накурених приміщеннях, частіше і більше страждають захворюваннями органів дихання. У дітей батьків, що палять, протягом першого року життя збільшується частота бронхітів і пневмонії і підвищується ризик розвитку серйозних захворювань. Тютюновий дим затримує сонячні ультрафіолетові промені, які важливі для підростаючого малюка, впливає на обмін речовин, погіршує засвоюваність цукру і руйнує вітамін "С", необхідний дитині в період росту. У віці 5-9 років у дитини порушується функція легенів. Внаслідок цього відбувається зниження здатностей до фізичної діяльності, що вимагає витривалість і напругу. Обстеживши понад 2 тис. дітей, що проживають в 1820 сім'ях професор С. М. Гавалов виявив, що в сім'ях, де палять, у дітей, особливо в ранньому віці, спостерігаються часті гострі пневмонії і гострі респіраторні захворювання. У сім'ях, де не було тих, що палять, діти були практично здорові.

У дітей, матері яких палили під час вагітності є схильність до припадків. Вони значно частіше захворюють епілепсією. Діти, що народилися від матерів, що палять, відстають від своїх однолітків в розумовому розвитку.

Куріння підлітків, насамперед позначається на нервовій і серцево-судинній системах. У 12-15 років вони вже скаржаться, що задихаються при фізичному навантаженні. В результаті багатолітніх спостережень французький доктор Декалзне ще 100 років тому прийшов до переконання, що навіть незначне куріння викликає у дітей малокров'я, розлад травлення.

Куріння негативно впливає на успішність школяра. Число невстигаючих зростає в тих класах, де більше палять.

Куріння школярів уповільнює їх фізичний і психічний розвиток. Стан здоров'я, підірваний курінням, не дозволяє вибрати рід занять до душі, добитися успіху (наприклад, хлопцям стати льотчиками, космонавтами, спортсменами, дівчатам - балеринами, співачками та ін. ).

Куріння і школяр несумісні. Шкільні роки - це роки зростання як фізичного, так і розумового. Організму потрібно багато сил, щоб впоратися зі всіма навантаженнями. Як відомо, навики, звички, засвоєні в шкільному віці, найміцніші. Це відноситься не лише до корисних, але і до шкідливих звичок. Чим раніше діти, підлітки, хлопці, дівчата познайомляться з курінням і почнуть палити, тим швидше звикнуть до нього, і надалі відмовитися від куріння буде дуже важко.

Поради батькам

Безпека дитини – інструкція для батьків

Анкета для батьків

Заохочення та покарання дитини в сім’ї

Як допомогти дитині навчатися

Діагностика темпераменту

Безпека дитини-інструкція для батьків.

1. Якщо дитина вміє говорити, вивчить із нею у першу чергу її повне П.І.Б., адресу проживання, місце роботи батьків, як дістатися додому або до вас на роботу, домашній та мобільні телефони батьків, дату свого народження.

2. Якщо дитина відправляється гуляти або виходить з вами в місто, покладіть в її кишеню заламіновану «візитку» або паперовий листочок в водонепроникному мішечку з контактною інформацією, що представлена вище.

3. Маленьких дітей не відправляйте на прогулянку одних; для дітей старшого віку обмежте місце прогулянки, час, позначте час контрольного контакту з вами.

4. Суворо накажіть дитині питати дозволу, якщо вона кудись хоче відійти з обумовленого місця прогулянки;

5. Фотографуйте дитину кожні три місяці, бажано в звичайному одязі, в звичайному повсякденному вигляді – близько 80% батьків зниклих дітей не мають свіжих фотокарток дитини; майте завжди в межах досяжності найсвіжіше фото дитини;

6. Купіть дитині телефон і домовтеся з нею про зв’язок в певні проміжки часу, телефонуйте дитины самі, якщо вона не виходить на зв’язок у встановлений час.

7. Підключіть дит

П